Консультація для батьків

«Театр вдома»

Театральне мистецтво близьке і зрозуміле дітям, адже в основі театру лежить гра. Театральна гра і гра дитини виходять з однієї і тої самої умовності і фокусують в собі дійсність в тій самій мірі, в якій кожний бачить її, і в якій може її відтворити. Аналіз ролі театру в формуванні художньої культури дитини показав, що, наприклад, школярі, які цікавились театром, частіше мали вищий рівень розвитку і тонший художній смак, ніж ті, які були далекі від нього. Розвинений художній смак — важливий показник естетичного виховання людини.

Якими ж повинні бути театральні ігри дошкільників і як допомогти їм проявити себе найповніше в своєму “дитячому театрі”?. Потреба дітей у грі дуже велика і виявляється дуже рано. Вже в два-три роки малюки охоче зображують стрибаючих зайців або курчаток, які бігають за курочкою-мамою. Вони з задоволенням перевтілюються в курчаток і собачок, маленьких козеняток. Дії їх наслідувальні, імітаційні, завжди однопланові, але дуже насичені і тому несуть в собі позитивний заряд.

Маленькі діти - вдячні слухачі і глядачі, якщо з ними вміють розмовляти зі сцени, враховуючи їх вікові можливості. Добре, якщо батьки розуміють, куди і навіщо можна повести малюка. В справжній театр дітей двох-трьох років вести ще рано , тому що вистави не розраховані на такий вік. Але вдома показати дитині невеликий спектакль-гру і навіть залучити до неї саму дитину, напевно, можна. Домашні вистави зараз вже забуті, тому що в кожного є телевізор, але телебачення не в змозі замінити живого творчого спілкування батьків та дітей.

Розпочинати потрібно з найпростішого.

“Подивись, Оленочко, що я тобі принесла”, — говорить мама і дістає з сумки пакет, розгортає його... Перед очима дитини постає яскрава, пухнаста, біла собачка. Дівчинка ніжно притискає її до себе і навіть спати лягає з новою чудовою іграшкою. Так триває на протязі декількох днів, а потім іграшка лежить десь у кутку... Що ж трапилось? Пропала новизна сприйняття, з'явилися нові враження, які згасили ті перші яскраві почуття, викликані чудовим привабливим виглядом собачки. Але раптом все змінилося. Знову погляд, повний захоплення, спрямований на собачку. Знайома собачка ожила і заговорила...

...На порозі кімнати з'являється мама, за нею на ремінці рухається знайома собачка. Гав-гав-гав, — якось дуже тоненько попискує вона, а потім вже зовсім “по-людському”: —Ні, не хочу я сюди... —Чому? —запитує мама. —Мене тут не люблять, — знову “промовляє” собачка. Не ображайся на Оленку, — говорить мама. —Ви знову потоваришуєте, вона буде тебе любити ще більше. І ти теж винна, чому ти весь час мовчала, чому не сказала, як тебе звати? ...Було ще багато маминих “чому”. Оленка здивовано дивилася і слухала, а потім сама заговорила. — Собачко, маленька, скажи мені, як тебе звати?

Цю імпровізацію можна продовжувати розвивати. Своїми діями мама змусила дитину повірити в реальність собачки. Це, звичайно, не театр, але тут присутні його елементи, спроба драматизації дії, виконання за ролями імпровізованого діалогу. І найважливішим завданням мами було заставити дитину включитися в діалог, розгорнути спільно з персонажем дійство. Обіграти можна будь-яку нову іграшку, від нескладних дій з нею поступово перейти до невеликих сюжетів. Поступово дії іграшок стають все більш складними, все більш підкоряються складеному плану. Тепер уже можна об'єднати декілька персонажів у знайомому літературному сюжеті і спробувати розіграти його.

Потрібно звернути увагу дітей на те, що кожен персонаж діє і розмовляє по-своєму. Добре, якщо дитина фантазує, придумує опові­дання про кожен персонаж. Це розширює її уяву про ігровий образ.

Іграшка в своєму образному вигляді частіше всього не має пластичної динамічності, рухомості, що значно обмежує театральне дійство. Тому виникає потреба у використанні додаткових виразних засобів, таких, як декорації, костюми, а в подальшому - музичний або шумовий супровід. Вдосконалюються вміння дитини в управлінні персонажем, у мовній характеристиці образу.

До старшого дошкільного віку при систематичній організації театрально-ігрової діяльності можна досягнути хороших результатів, що може слугувати підставою створення свого домашнього театру, в якому можуть брати участь всі члени сім'ї і навіть запрошені. Поряд з літературними творами можуть з'явитись власні інсценівки.

У виставах звичайну ляльку вже можна замінити театральною і від сценічної площини перейти до сценічного простору на ширмі. Так поступово від елементарної гри з простими театральними проявами можна перейти до домашнього театру, наповненого спільними думками, почуттями і єдиним інтересом, який приведе дитину в світ театру великого, професійного і дасть їй змогу стати розумним, чуттєвим глядачем.

Інсценівками, драматизаціями, тобто театральними іграми, керує доросла людина. Дошкільники недостатньо критично ставляться до змісту і розвитку ігрового дійства і в повній мірі задовольняються тим, що беруть участь у грі, щось говорять, рухаються. При більш високому рівні ігрових умінь діти починають відчувати радість не лише від гри взагалі, але й від того, що виконують роль, яка їм подобається. В їх сценічних етюдах іноді помітні елементи істинної творчості. Живе, реалістичне виконання ролі дарує естетичну радість як учасникам гри, так і глядачам. Діти дивляться, слухають, запам'ятовують, потім діляться враженнями, з яких можна зробити висновок, наскільки яскраво було передано зміст тексту.

Але гра-драматизація - це лише перша ступінь, яка виводить на більш високий рівень театральної творчості, коли діти беруть участь у створенні театральної вистави. Це нова і досить складна форма ігрової діяльності, але і тут потрібно прагнути зберегти характер сюжетно-рольової гри.

В сюжетно-рольовій грі і грі-драматизації діти граються для свого власного задоволення, хоча в них можуть бути спостерігачі, свого роду глядачі. Вистава—це сцена, глядацький зал. Учасники вистави відповідальні за те, щоб глядачам було цікаво дивитись їх виставу. Це вже гра не лише для себе, але й для інших. Не кожна дитина бере участь у такій виставі, хоча вона є притягальною для всіх.

Вдома можна піти на деякий компроміс в оцінці виконавських умінь, підбадьорити, підтримати дитину. Обережне, тактовне введення дошкільників у театральне дійство дуже скоро принесе перші позитивні результати. В сценічній грі дітей є певні труднощі. Потрібно навчитися органічно поєднувати слова і дії. Зберігати жвавість гри найбільш ефективно допомагає детальний аналіз сюжету, уточнення конкретних дій кожного персонажу. Дітям стає зрозуміло, що і як потрібно робити, вони повніше розгортають у своїй уяві обстановку, де все відбувається. Логіка сюжету і конкретні фізичні дії збуджують творчу фантазію, викликають ті чи інші емоції, що приносять радість самим виконавцям, стимулюють нові творчі прояви.

В театральних іграх активізується мислення, тренується пам'ять дітей, розвивається їх фантазія, удосконалюється мова. Виступаючи перед глядачами, діти долають невпевненість, мобілізують увагу. Всі ці якості дають позитивні результати в навчальній діяльності, допомагають відчувати себе впевнено серед ровесників.

Коментарi